1772 р. Галичина перейшла до складу Австрійської держави. Найголовнішою подією середини ХІХ ст. була "весна народів", яка охопила й Галичину. В Дрогобичі відбулися демонстрації під гаслом боротьби за демократичні перетворення, за скасування феодальних обмежень. У місті було створено революційний комітет. Згідно з протоколами засідань Головної Руської Ради у Львові, головою Дрогобицької Руської Ради був отець Гергій Кміцикевич (1814–1884), парох с. Гаї Нижні, член-засновник Галицько-Руської Матиці. 22 травня 1848 р. на вічі (коли було засновано Руський Комітет) виступив з промовою отець Йосиф Левицький, парох с.Грушів. Реформи, викликані революцією 1848 року, сприяли швидкому розвитку виробництва. На Дрогобиччині виникло кілька підприємств по видобутку нафти та озокериту, зокрема нафтовидобувне підприємство Клегера, нафтоперегінне підприємство Шрайпера і Герца. В 1863 році почав працювати великий нафтоперегінний завод Готліба і в самому Дрогобичі, на якому працювало до 200 робітників.
У 80-х роках ХІХ століття Дрогобич почав перетворюватися в центр нафтовидобувної промисловості в Західній Україні. З’явилися перші іноземні капіталовкладачі. Так, союзу виробників Гартенберг-Гольдгамер біля Дрогобича належало 18 шахт. Капіталовкладник Дінглер з Моравської Острови мав 8 шахт, Роберту Дансу з Прусії належало кілька фабрик по топленню земного воску та нафтоперегінна фабрика.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття Дрогобич і його околиці стали центром великого нафтового басейну, який майже повністю опинився в руках французьких і німецьких капіталовкладчиків. Тут діяло “Галицько-Карпатське акціонерне нафтове товариство”, Акціонерне товариство “Східниця”, “Ганноверсько-Карпатське акціонерне товариство”, “Галіція”, “Євроойлакціонгезельшафт” (“ДЕА”), “Пресер” та інші. Якщо у 80-х роках ХІХ століття дрогобицькі і бориславські підприємства давали тільки 5% всієї нафти, що видобувалась в Галичині, то в 1904 році – 66%. В кінці ХІХ століття в Дрогобичі, як і в інших містах Галичини, виникали нові підприємства, пожвавилась робота на солеварному заводі. У хімічній, шкіряній, харчовій та швейній промисловості. Але головну роль в господарському житті міста відігравали ремісничі та кустарні майстерні.
У 1905 р. В Дрогобичі засновано підготовчі курси дітей-українців для вступу до державної гімназії з польською мовою викладання. У 1906 р. побудовано приміщення “виділової” школи на вул. Завалля (тепер середня школа №3), 1907 р. створено другий осередок українського товариства “Сокіл” на Завіжньому передмісті, 1908 р. складено проект будівництва трамваю з “Великої станції” (залізничного вокзалу) до “малої станції” на вул.. Трускавецькій вулицею Стрийською і Ринком (не здійснений). В період 1909-1912 рр. споруджено найбільшу в тодішній Європі державну рафінерію (нафтопереробний завод) “Польмін” на вулиці Стрийській (тепер у складі ВАТ “НПК - Галичина”). 1911 р. у Дрогобичі побував наступник австрійського престолу Карл Габсбург, відбулися “криваві дрогобицькі вибори” до австрійського парламенту, збудовано в’язницю “Бригідки” на вулиці Трускавецькій, засновано перше пожежно-спортивне товариство “Січ” на вулиці Жупній, побудовано нафтопровід Борислав-Дрогобич, засновано хор “Боян”.
2 квітня 1990 року на вежі міської ратуші урочисто піднято український національний (тепер державний) синьо-жовтий прапор. 2 квітня 1996 року на честь цієї події відкрито пам'ятну таблицю біля входу до ратуші з боку Малого Ринку.
У період 24 серпня-листопада 1990 року на подвір'ї колишнього приміщення НКВД-КГБ на вул. Стрийській відкопано останки 486 невинних жертв, які загинули від рук катів НКВД.
Станом на січень 1991 р. у Дрогобичі проживали 79. 4 тисячі чоловік, а на січень 2000 року у Дрогобичі проживали 79,7 тисяч осіб.
14 квітня 1993 року затверджено прапор м. Дрогобича у вигляді прямокутного полотнища синього кольору, з гербом міста у центрі, обрамленого з трьох боків лиштвою, складеного з рівнобічних синіх та золотих трикутників.
