Коло Радості Одного дня селянин, який жив неподалік від монастиря, підійшов до брами й енергійно застукав у неї своєю мозолистою рукою. Коли воротар відчинив, чоловік, усміхаючись, показав йому великий кетяг соковитого винограду:
– Брате-воротарю, – сказав селянин, – знаєте, кому я хочу подарувати цей чудовий виноград?
– Може, настоятелеві або комусь із старших отців монастиря?
– Ні! Вам!
¬¬¬– Мені?! – монах аж почервонів із радости. – Хочете дати його
саме мені?
¬– Авжеж! Ви поводились зі мною як приятель і завжди допомагали мені, отож хочу, щоб ви поласували цим виноградом.
Монах-воротар поклав виноград на тарілку й поставив її на стіл. Він довго-довго дивився на нього: який гарний і смачний виноград!
Та ось у ченця майнула думка: «Чому не занести цей кетяг настоятелеві, щоб і його втішити?»
Він узяв тарілку з виноградом і поніс до настоятеля.
Настоятель і справді щиро зрадів, але пригадав собі, що в монастирі живе старий та хворий монах, і подумав: «Занесу йому цей виноград. Нехай він хоч трохи потішиться».
І кетяг винограду потрапив до келії слабосилого ченця. Але надовго він там не затримався. Старець подумав, що виноград, напевно, сподобається кухареві, який увесь день працює, і передав виноград йому.
Але кухар послав його монахові-паламареві, а той поніс виноград наймолодшому братові, котрий вирішив подарувати гроно іншому монахові.
І так від монаха до монаха той виноград знову повернувся до воротаря.
Отак замкнулось коло. Коло радості.
Не чекай, щоб хтось інший починав, ти перший маєш почати коло радості. Часто достатньо дуже маленької іскри, щоб вибухнула велика кількість динаміту. Досить іскорки доброти, щедрості й світ почне змінюватися.
Любов – це єдиний скарб, що помножується, це єдиний дар, що росте тоді, коли його роздають.
Любов…Даруй її, розсівай її, спорожнюй свій гаманець, свої кишені… а завтра матимеш більше, ніж сьогодні.
Слова Ісуса Христа: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм так само».
( Лк. 6, 31 ).
